Село Войтове
Войтівській сільській раді підпорядковане село Софіївка.
Войтове - село, центр однойменної сільської ради. Розміщене за 20 км від райцентру смт Згурівка та за 100 км від м. Києва.
Площа населеного пункту – 533 га.
Населення станом на 01.01.2016 р. - 780 осіб. Дворів – 661.
До складу Войтівської сільської ради входить с. Софіївка. Розташоване за 7 км від с.Войтове, від центру району – за 12 км, від м. Києва – за 112 км.
Площа населеного пункту – 178,8 га. Населення станом на 01.01.2016 р.- 154 осіб. Дворів – 206.
Виникло с. Софіївка в кінці ХVІІІ ст., а названо на честь княгині Софії.
На лівобережжі України, на берегах мілководної р. Витіка, що є притокою р.Недри, розташоване с. Войтове (колишні назви Ветове,Витове, Войково).
За переказами, стародавня назвас. Войтове походить від назви річки, яка колись протікала в його північних околицях і називалася Витовкою. Колишню назву село зберігало аж до 1927р., а потім його перейменовано на Войково. Найдавніша згадка про с. Войтове сягає 1620-1647рр. Село належало до Переяславського повіту. Ось витяг з документа: «Села и хутора принадлежащие єтому государству Войтово, Харково, Любаров, Скопцы и другие. В этих есть 200 подданых отбывших послушенство».
За час свого існування хутір Войтове виріс у велике село з родючими цілинними землями, навколо якого ріс дубовий ліс і протікала річка.
Ця краса приваблювала багатих людей. Це були часи панування польської шляхти в Україні, коли вона почала закріпачувати селян і козаків.
Визвольна війна українського народу 1648-1654 рр. не обминула село. Між селами Войтово і Пилипче проходило військо князя Яреми Вишневського. Неподалік від Войтова у грудні 1653 р. проходила делегація на чолі з князем Василем Бутурліним, яку надіслав російський цар для переговорів з Хмельницьким.
З 1647 р. Войтово належало Переяславському полкові й безпосередньо Родіону Григоровичу Думитрашку.
Про це є така письмена згадка: « 16 января 1731 года села Войтово, Паришков, Лукаши, Ярешки оставлені во владении бунчукових товарищей Андрея и Перта Думитрашковіх».
Серед населення переважали кріпаки, була й невелика частина козаків.
Згодом с. Войтове перейшло у володіння князя Безбородька.
З 1767 р. селом стали володіти Ігнат Тарасович і Денис Монтах.
У 1896 р. в селі був 231 двір, налічувалося 1564 жителі, а з 1903 р.-2000 р.
На початку ХІХ ст.. у с. Войкове поміщиця Мащерська побудувала маєтки.
У дні революції 1905-1907 рр. селяни виступили проти панів й почали ділити між собою землю, але жандарми розігнали бунтівників, а організаторів заколоту засудили. У січні 1918 р. в с. Войтове встановлено радянську владу.
Першими головами сільської ради були Дуцький, потім Купрієнко. На зборах уповноважених Войківської власті обрано виконавчий комітет, головою якого став Киян. У розпорядження комітету перейшли всі поміщицькі економії та землі. На одному зі ставків у 1918 р. збудовано гідроелектростанцію. Тоді було електрифіковано селянські хати і вулиці села.
У будинку колишнього поміщика Підгаєцького розпочав діяти культурний центр – народний будинок для перегляду кінофільмів й організації гуртків з ліквідації неписьменності.
В іншому будинку Підгаєцького було відкрито лікарню, яку очолив досвідчений лікар Данило Волинець, та початкову школу, а потім семирічку, директором якої став Іван Лівчевський, згодом Петро Гудзій, Панас Авраменко.
Створено сільськогосподарську комуну, яка проіснувала п’ять років. Через деякий час на базі господарства комуни організовано Войківську агрошколу для підготовки агрономічних кадрів, які очолив М.І. Мережницький.
У 1929 р. агрошколу реорганізовано в зоотехнічний технікум, директором якої був Д.Ф.Неземай. Перший випуск зоотехнікуму відбувся в 1932 р.
Перші комуністи села – Гудзій, Сапожник, Шевчик, Піндюр, Тихон Провізіон, Феодосій Киян, Шестопал, Гойник, Даниленко, Долина. У ті роки Куліш була членом ВУЦВК і очолювала Войківську сільську раду.
У 1930 р. в селі збудовано Будинок культури, в якому працювали хоровий і драматичний гуртки.
У 1935 р. створено машинно – тракторну станцію (МТС), організовано жіночу тракторну бригаду на чолі з бригадиром Євдокією Пісковець.
Тоді ж відкрито середню школу, директором якої був Василь Бобровник. Перший випуск школи відбувся в 1938 р.
Під час голодомору 1932-1933 рр. сотні людей померли голодною смертю.
У роки Великої вітчизняної війни понад 523 войківчан пішли на фронт. Село було окуповано гітлерівськими військами 16 вересня 1941 р.
У жовтні 1941 р. розстріляно перших комуністів, активістів села, серед яких Шевчик, Т.Провізіон, І.Валько, О.Шавло, Г.Піндюр, С. Опанащенко.
На каторжні роботи до Німеччини було вигнано 338 молодих людей. Усього 213 земляків загинули в роки Великої Вітчизняної війни.
У повоєнні роки відновив роботу радгосп « Войківський», в якому вирощували зернові, картоплю, утримували велику рогату худобу.
Понад 80 працівників радгоспу нагороджені орденами і медалями. Гордістю войківчан є професор Київського будівельного інституту Візір ; заслужений лікар України Пісковець; заслужений артист УРСР Степаненко; завідувач відділу народної освіти колишнього Березанського райвиконкому Долина; підполковник Матвієнко, полковник Г.П. Чепак; колишній директор радгоспу « Войківський» Наконечний, який тривалий час у повоєнні роки обіймав цю посаду; колишній вчений, талановитий агроном, як кажуть «від Бога» - шевчик.
Нині в селі проживає повний кавалер трьох орденів Слави М.П. Циганок.
За високі надої молока удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці Календо Софія Митрофанівна.
Пишаються односельці своїм земляком Петром Микитовичем Опанасенком, уродженцем с. Войково, генерал-полковником МВС України.
На сьогодні в селі функціонує Войківське НВК І-ІІІ ступенів, амбулаторія сімейної медицини, стаціонарне відділення тимчасового або постійного перебування пенсіонерів і інвалідів, два дитячих будинки сімейного типу, сільська бібліотека, відділення зв’язку, магазини різної форми власності. Село газифіковано, є водопровід.
Село Войтове має історичні і культурні пам’ятки, зокрема кам’яний храм святого Миколая Чудотворця, побудований у 1832 р., нині діючий; три будівлі Підгаєцького, яким понад 100 років; парк, який є історично-природничою пам’яткою. Є чотири ставка, ліс, де можна відпочити і рибалки, і мисливці, і любителі збирання лікарських трав та грибів.
З 10 листопада 2010 року посаду сільського голови посідає Семенець Іван Іванович, 1962 року народження. Має середню-технічну освіту. 1988 році закінчив Таращанський радгосп-технікум. За фахом – технік-електрик, полковник міліції у відставці.
